Невеликий ресторанчик, що позиціонує себе як французький розмістився у центрі міста. Впізнаєте його по статуетці мушкетера на вході. Тяжіє до елітних, - по правді, відлякати може нарочита дороговизна пропонованих страв (середній чек на двох – 150-200 грн без алкоголю). Основне ж за чим туди тягнуться відвідувачі – смачна, перевірена часом європейська кухня (дарма що жаб’ячих лапок чи інших français лігумінів Ви там не знайдете:).
Зали закладу розміщені на першому та в підвальному приміщеннях. Кожна з них оформлена в іншій стилістиці та колористиці – мисливська з ведмежим хутром, позолочена кам’яниця зі шпагами на стінах, класична оформлена тематичними картинами тощо. Незмінними залишаються усюди хіба невеликі сервіровані столики та м’які зручні стільчики. Шику додають і розкішні візерунчаті гардини. Відверто – інтер’єри цікаві. Підвальні зали – вщент загромаджені столами, так що собистий простір постійно межує з чимось іщеJ... Якби ж це була зала розміром з вепрівську чи то хоча б зодіаківську… Добре хоч він рідко буває переповнений.
Персонал – гречний, слухняний. Контингент – найрізноманітніший. Практикують бізнес-ланчі.
Остаточне враження – це місце для таємних зустрічей, якими грішили при французькому дворі.J
Додам ще що заклад займається також кейтерінгом. З досвіду - один з найкращих по старанності, складу страв та їх смаку. Дорого.
Тел. 74-30-76
вул. Грушевського, 7
| yandex.ru
Мужыкам
Почему не плачут мужики?
Почему, когда хоронят друга,
Не ревут дурниной от тоски,
Навзничь рухнув наземь среди луга?
Распугав беспечных мотыльков,
Почему не содрогнутся плечи?
Чтоб тоска дошла до облаков,
До краев земли, до бесконечных?
Почему, когда ушла жена,
Не орут шальными голосами?
Просто курят молча у окна,
Впившись в двери мертвыми глазами.
И когда война, и смерть, и кровь,
Главные на том и этом свете,
Толпы молчаливых мужиков,
В тишине проходят по планете.
И - ни всхлипа, ни одной слезы.
Только руки, сжавшись, побелели.
Почему не плачут мужики?
Не ревут, а пьют, на самом деле?!
***
Только иногда, когда сосед,
В одиночестве за стенкой вдруг завоет,
Я вскочу, откинув теплый плед,
И окно на улицу открою.
Буду слушать, сев на табурет,
Как он бьется и ломает руки,
Как скрипит расшатанный паркет,
Как кричит, что бляди все и суки.
Я, наверное, налью тогда стакан.
По края наполню водкой горькой.
За тебя, невидимый братан.
Я стакан закину этот, с горкой.
Не пойду я утешать по доброте,
Есть, поверьте, веская причина.
В одиночестве, в кромешной темноте,
Плачут настоящие мужчины.