В реальному житті Занзібар нагадує такий собі «домашній» клубець з якісною музикою на вінілах, восьми квадратними метрами танцполу та барною стійкою посеред зали. Очевидно, що для іноземної молоді серед львівських клабів звиклішим буде саме цей формат. Дизайн закладу до болю нагадує одеську «Ібіцу» – стеля тут оформлена на зразок грубо обтесаного айсбергу, що навис над занзібарською печерою. ІМХО, для повної відповідності атмосфери, клубу трохи бракує в тому ж стилі білої підлоги та білосніжних диванів.

Простір для резервування в Занзібарі – 12 столиків біля диванів для численних компаній, решті – пропонують займати стільці навколо пабу. Власне, щоб зайняти столик навіть без бронювання необхідно оплатити авансово 300 гривень (на цю суму Вам запаропонують зробити замовлення в барі). Ціни – горілка 60 грн/пл., лонг-коктейлі – в межах 21-45 грн, закусочне асорті – від 12 грн, шашлики – від 24 грн за 100 гр. Загалом – середній рівень цін.

В клубі ще не «звелися на пси» поняття face control, dress code та правила поведінки у публічних місцях. Відповідний дрес-код, зокрема, під вечірки відбивається на вартості вхідних квитків (порядку  60 грн).  Хоча, як це нерідко буває у Львові – інколи у Занзібар теж заглядають перці, що заради забави здатні рознести ілюзію про вічливу поведінку разом з відвідувачами та охоронцями. Сорьки, то всіх наших клубів стосується. Не оминути увагою і занзібарівської «по-церберськи» настроєної охорони, яка виглядає потенційних буянів серед кожного з присутньої публіки, скануючи поглядом прямо у вічі. Брак толерантності представників безпеки в принципі теж львівська хвороба. Якщо мова зайшла про європейськість, то мусимо зазначити, що в різних країнах Старої Європи заглядання у вічі незнайомим людям – трактується як верх непристойності й може бути сприйнято як образа… і як відверте залицяння.:)

У клубі функціонує система клубних карт для постійних клаберів. До речі, про клієнтів. Освітлення в приміщенні достатньо, щоб відвідувачі могли роздивитись один-одного досконально. І якщо ще не так давно цей заклад міг вважатись взірцем клубного життя, з часом до нього додались випадкові відвідувачі, що мабуть необхідні Занзібару для масовості. Щодо них, то виглядає так ніби дехто з люду заскочив сюди після роботи так і не встигнувши переодягнутись у відповідніший дрес та шуз. Справедливості заради, додам, що тут завжди будуть і відвідувачі на яких око таки спочине – так би мовити,  –  у форматі.

На решті поверхів попри клуб працюють ресторан (на 45 осіб), більярдна з баром, ігрові автомати та кальянна на 8 столиків.

Якщо двома словами та у порівнянні, де Міленіум – це масштабність, Пікасо - студентська демократичність, Метро – підлітковіть з елементами «без правил», Софія – недешеві танці для дорослих в часі 90-х, Лєрой – клієнтура «а-ля «крок – праворуч, крок – ліворуч», Мі100 –нафталінова музичка при боулінгу, то Занзібар – модні паті під пильним наглядом охоронців. :)